Вступ

Повномасштабна війна змінила траєкторії вступу до закладів вищої освіти в Україні, вплинувши на географічний розподіл студентів, їхній вік, гендерний баланс та освітні пріоритети. Масштабні переміщення населення, зміни в економічній ситуації, мобілізаційні обмеження та трансформація потреб ринку праці створили нові умови, в яких абітурієнти мають приймати непросте рішення щодо спеціальності та форми навчання. У результаті освітній ландшафт країни зазнав змін, що проявляються у зсуві популярності окремих галузей, територіальному зміщеню освітніх закладів та появі нових закономірностей у поведінці вступників.

Основною функцією проєкту є пошук та аналіз даних, пов'язаних з освітою в Україні. У центрі дослідження лежить наступна проблема: як саме війна трансформує освітні траєкторії українських вступників. Наше дослідження аналізує п'ять вимірів трансформації: Простір (освітня географія), Люди (демографічні зрушення), Попит (зміна галузевих пріоритетів), Гроші (економічна доступність), Контекст (ринок праці та мобільність). Обраний аналітичний підхід порівнює довоєнну (2019-2021) та воєнну (2022-2025) поведінку студентів, використовуючи дані іспитів НМТ та дані заявок до університетів. Ми аналізуємо зміну галузевих уподобань, географічні тенденцій тощо, щоб зрозуміти, як війна змінила нове українське студентство.

Контекст

Цей графік демонструє два ключові процеси, що відбуваються в українській вищій освіті з 2020 по 2025 рік. По-перше, кількість закладів вищої освіти (ЗВО) скорочується з 515 у 2020/21 до 394 у 2024/25. Одночасно кількість закладів фахової передвищої освіти (ЗФПО) зростає з ~150 до понад 300. Це скорочення лише частково пов'язане з війною. Значна частина – методологічна рекласифікація, коли держава перевела десятки закладів зі статусу "університет" до "фахового коледжу". Політика почалася до повномасштабного вторгнення, але прискорилася після лютого 2022. Ці два тренди сходяться приблизно у 2023/24 році, коли їхня кількість стає практично однаковою.

По-друге, нижній графік розкриває тривожні, але й обнадійливі демографічні тенденції. Найбільш негативним сигналом є нестабільний рух і різке падіння кількості вступників протягом усього п'ятирічного періоду - у 2021/22 році показник впав до 290 тисяч, після чого відскочив до 310 тисяч у 2022/23, що ми пов'язуємо з мобілізаційним ефектом. Надалі він утримувався на 320 тисячах у 2023/24, після чого знов обвалився до 280 тисяч у 2024/25. Такі коливання відображають не лише демографію, а й реакцію на мінливу мобілізаційну політику.

Загальна кількість студентів також показує тенденцію до поступового зменшення - на 16%, з 1,18 мільйона у 2020/21 до ~990 тисяч у 2024/25. Однак, на тлі цього, кількість випускників демонструє стійкість: після падіння (орієнтовно у 2022/23 році), вона не лише відновилася, але й показує зростання до 2024/25 року, що свідчить про збереження попиту на здобуття освіти попри війну та реформи.

Цей графік візуалізує глибокі трансформації у системі закладів вищої освіти (ЗВО) України за період з 2020/21 по 2024/25 рік. Він наочно демонструє прямі наслідки війни: загалом 153 заклади безпосередньо постраждали. З цієї кількості, 137 ЗВО зазнали пошкоджень, але продовжують працювати, 12 були змушені переміститися, а 4 — повністю зруйновано.

Водночас діаграма показує, що система переживає не лише воєнні виклики, але й масштабну структурну реорганізацію. Особливо помітним є дуже великий потік закладів (жовтий колір), які були рекласифіковані та переведені зі статусу ЗВО у статус закладів фахової передвищої освіти (ЗФПО). При цьому, найбільша частина закладів (синій потік) змогла уникнути фізичних пошкоджень і продовжує свою діяльність. Таким чином, графік фіксує одночасний вплив руйнівних наслідків війни та глибоких планових реформ в освітній мережі.

Простір

Просторові трансформації системи вищої освіти в Україні після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році, проявляються у нерівномірному перерозподілі студентів, університетів, абітурієнтів і освітньої інфраструктури між регіонами.

Карти чисельності студентів показують домінування Києва, в якому сконцентровано найбільше здобувачів освіти. Це пов'язано з найбільшою кількістю закладів вищої освіти, статусом столиці та відносною безпекою міста. Донецька, Луганська, Херсонська області майже зникли з освітньої карти – дані відсутні через окупацію.

Показовим є те, що Харківська, Дніпропетровська і частково Запорізька області зберігають високі освітні показники попри близькість до фронту. Ймовірне пояснення — внутрішня міграція населення з окупованих та прифронтових територій, а також масштабність локальних університетських кластерів, які історично були сильними освітніми центрами України.

Львівська область також демонструє високі показники — друга за кількістю поданих заяв і одна з лідерів за чисельністю студентів. Безпековий фактор та наявність потужної освітньої інфраструктури роблять регіон привабливим для вступників.

Гістограми кількості ЗВО демонструють чітку ієрархію: Київ значно випереджає всі інші регіони, тоді як Львівська, Харківська, Дніпропетровська та Одеська області формують другу групу освітніх центрів. Більшість інших областей мають відносно невелику кількість університетів (5–12), що зумовлює нижчу концентрацію студентів. Ця структурна нерівномірність визначає загальну логіку просторового перерозподілу абітурієнтів — вони тяжіють до регіонів зі сформованою академічною екосистемою.

Ця карта показує абсолютну зміну кількості ЗВО між 2020/21 та 2024/25 роками. Найтемніші сині кольори (Харківська, Дніпропетровська, Одеська області) – це регіони з найбільшими втратами: мінус 20-30 закладів у кожному. Харків втратив приблизно 25 ЗВО – це комбінація реорганізацій, рекласифікацій у ЗФПО, закриттів через порушення, та воєнних втрат. Дніпропетровська область (темно-синя) показує схожу картину, хоча тут важче відокремити втрати від 2014-2022 від втрат після повномасштабного вторгнення.

Найдивовижніша картина – на заході. Львівська область (темно-синій) втратила близько 10 ЗВО, але це майже виключно рекласифікація у ЗФПО, а не фізичні втрати. Івано-Франківська, Волинська, Київська, Дніпропетровська та Полтавська області показують мале падіння – вони прийняли переміщені заклади з окупованих територій.

Карта зруйнованих і пошкоджених університетів демонструє найбільшу концентрацію втрат у Харківській області, а також у частині південних і східних регіонів. Високий рівень руйнувань у Харкові пояснюється як інтенсивними обстрілами, так і великою кількістю університетів у регіоні — більше закладів означає більше потенційних об'єктів ураження. Київ також має суттєві втрати, що зумовлено стратегічною важливістю столиці. Західні області залишаються найбезпечнішими з точки зору освітньої інфраструктури: руйнування там практично не фіксуються.

Графік переміщень університетів фіксує масштабну міграцію закладів ЗВО з окупованих та прифронтових територій до більш безпечних регіонів. Так, найбільше університетів переїхало з Донецької області, а саме: Маріупольський ДУ, Таврійський НУ, Донецький НУ, Донецький НТУ, Приазовський ДТУ, Горлівський інститут а також ДонНАБА були переміщені в різні регіони україни. Цей процес розпочався ще у 2014 році, частина ЗВО переміщується на захід України, інші - до центральних областей або до Києва. При цьому існує й інша тенденція: через дистанційне навчання студенти формально числяться в університетів прифронтових регіонів, фізично перебуваючи за межами цих областей або за кордоном.

Більшість регіонів (за винятком західних) зазнали скорочення кількості ЗВО, яке пояснюється одним або кількома чинниками. Це і реорганізація та приєднання навчальних закладів, що є частиною політики оптимізації, і закриття через порушення ліцензійних вимог. Війна додала до цього списку причин військові втрати освітньої інфраструктури та неможливість продовжувати діяльність у постраждалих областях через руйнування. Дніпропетровська та Харківська області мають найбільш численні втрати внаслідок високої початкової кількості університетів та близькості до лінії фронту.

Другий графік показує загальну картину без урахування оптимізації. Практично всі регіони показують скорочення (оранжеві/червоні стовпці ліворуч від нуля). Натомість окремі регіони (зокрема Львівська, Київська та Івано-Франківська області) демонструють приріст університетів завдяки прийняттю переміщених закладів. На жаль, за час повномасштабного вторгнення не було відкрито жодного нового ЗВО, через що приріст зумовлюється тільки міжрегіональними переходами" закладів.

Цікавою є карта середніх балів НМТ/ЗНО. Найвищі результати демонструють Київ і Львівська область. Випускники Харківської області також демонструють високі результати — попри війну, ця область зберігає сильну шкільну та університетську систему. Ці дані логічно доповнюють спостереження про кількість студентів, заявок і університетів: регіони з потужною освітньою традицією мають вищі академічні показники.

Люди

Демографічні зміни серед студентів вищих навчальних закладів України після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році є важливим індикатором впливу війни на освітню систему. Аналіз вікової та гендерної структури студентства дозволяє виявити ключові тенденції, що відображають соціальні та економічні наслідки конфлікту.

Карта 2020/21 року показує "нормальний" розподіл студентів-чоловіків за віком та регіонами до повномасштабного вторгнення. Горизонтальна вісь – вік від ≤14 років до 50+, вертикальна – регіони України. Найінтенсивніші кольори концентруються у віковому діапазоні 17-22 роки – це традиційний студентський вік, коли після школи вступають до університету. Практично всі регіони показують темно-блакитні та сині клітинки у цьому діапазоні: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Донецьк – 40-60% усіх чоловіків-студентів регіону мають 17-22 роки.

Війна кардинально змінила гендерну та вікову структуру студентства. Порівняння 2020/21 та 2024/25 років виявляє наступні основні зміни.

Одна з найпомітніших змін – це повне зникнення даних з Донецької, Луганської та Херсонської областей у 2024/25 році. І це не означає, що люди із цих регіонів перестали навчатися, більшість із них стала частиною масових міграційних потоків і їхня регіональна приналежність розмилася через переміщення, втрату документів або реєстрацію в інших областях.

Ще один очевидний висновок, який випливає з порівняння 2021 та 2025 років – це аномальне зростання кількості студентів-чоловіків вікової категорії 25+. До війни вища освіта виконувала здебільшого свою традиційну функцію підготовки молоді (17-22 роки) до ринку праці. Після 25 років чоловіки масово покидали систему освіти. Зараз під час війни ми бачимо темно-сині зони у віковому діапазоні 25-50 років, що свідчить про масовий вступ дорослих чоловіків до університетів. З цього можна зробити висновок, що освіта перестає бути лише способом отримання знань і стає інструментом правового захисту, бо статус студента надає законну відстрочку від мобілізації. Вікова межа 25 років на графіках при цьому є критичною, оскільки саме з неї починається мобілізаційний вік.

Також графіки демонструють масову міграцію освітнього потенціалу. У всіх регіонах спостерігається значне зменшення частки чоловіків-студентів віком 17-21, що свідчить про масову евакуацію підлітків за кордон. Таким чином вища освіта в Україні старішає не лише тому що вступає більше дорослих, а й тому що фізично меншає молоді в країні. Також відбуваються і переміщення всередині країни: східні регіони втрачають студентів, натомість західні та центральні області демонструють приріст.

Графік чітко демонструє закономірність: чим далі від фронту, тим молодше студентство. Західні області (Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська) мають великі піки близько 18-20 років, що свідчить про масовий вступ одразу після школи, а також приплив молодих переселенців. Київ має схожу тенденцію, бо приймає студентів з усієї країни. Вже ближче до фронту в Полтавській та Кіровоградській областях частка молоді поступово спадає, а особливо зменшення студентів віком 18-20 років помітно у Запорізькій області, де ведуться бойові дії, що свідчить про те, що юнаки уникають вступу там через близькість до лінії фронту та евакуації.

Попит

В рейтингу популярності освітніх галузей загалом суттєвих змін у топ-10 не спостерігається: упродовж усіх років лідерами залишаються "Управління та адміністрування", "Освіта" та "Інформаційні технології", хоча вони періодично змінюють позиції між собою. Майже в усі роки, за винятком 2023-го, найпопулярнішою залишається галузь "Управління та адміністрування". Помітною є також тенденція зростання інтересу до ІТ-напрямів.

Після початку повномасштабної війни видно стрибок популярності галузей "Соціальні та поведінкові науки" та "Архітектура і будівництво", що можна пояснити зростанням потреби в спеціалістах цих сфер в умовах війни. Також дещо зросла популярність "Гуманітарні науки". Найбільш помітне падіння інтересу зафіксовано для напрямів, пов'язаних із транспортом.

Кількість вступників зменшилася у більшості галузей. Падіння спостерігається у сфері "Право": якщо у 2020 році на цю галузь вступало близько 18 тисяч осіб, то у 2024 році їхня кількість скоротилася приблизно до 9 тисяч. "Управління та адміністрування": зниження з 40 тисяч вступників у 2020 році до близько 33 тисяч у 2024-му. "Освіта": кількість вступників скоротилася з 29 тисяч до 20 тисяч. Зафіксовано приріст в галузі "Соціальні та поведінкові науки": кількість вступників зросла з 14,6 тисяч до 17,7 тисяч. Раніше згаданий зріст популярності "Гуманітарних наук" переважно зумовлений загальним зниженням кількості вступників у більшості інших галузях, самі ж зміни в конкретній галузі є незначними.

Говорячи про гендерний розподіл студентів за галузями в 2020 та 2024 роках, є незначне зростання частки жінок у галузях "Соціальні та поведінкові науки" та "Інформаційні технології". Втім, у більшості інших галузей спостерігається як помітне, так і незначне зростання частки чоловіків. Найбільший приріст фіксується у галузях "Соціальна робота", "Сфера обслуговування" та "Природничі науки". Навіть у тих напрямках, де раніше переважали жінки, частка чоловіків збільшується. В цілому, у всіх переважно "чоловічих" галузях, за винятком ІТ, частка чоловіків продовжує зростати.

Практично у всіх галузях частка чоловіків зростає або залишається стабільною, тоді як частка жінок зменшується або залишається стабільною. Це пояснюється: В першу чергу мобілізаційним ефектом - чоловіки масово вступають до університетів заради відстрочки, обираючи будь-які доступні спеціальності, включаючи традиційно "жіночі" (освіта, охорона здоров'я, соціальна робота). Еміграцією жінок - жінки з дітьми частіше евакуюються за кордон, тому їхня частка у загальному студентстві зменшується відносно чоловіків, що залишаються в Україні. А також військовими потребами - навіть "жіночі" галузі (медицина, психологія, соціальна робота) стають критично важливими для військових та післявоєнної відбудови, тому чоловіки бачать у них практичну цінність.

Гроші

Фінансові аспекти вищої освіти в Україні зазнали значних змін після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році. Аналіз динаміки бюджетних та контрактних місць, а також структури витрат домогосподарств дозволяє зрозуміти, як війна вплинула на доступність та фінансування освіти.

Цей графік безпосередньо ілюструє, як війна трансформувала освітні траєкторії, вплинувши на структуру набору абітурієнтів. Він чітко демонструє, що після початку повномасштабного вторгнення (позначка біля 2021 року) загальна кількість прийнятих студентів різко зросла у 2022-2023 роках. Водночас це зростання відбулося майже виключно за рахунок значного збільшення набору на контрактну форму (червона зона), тоді як кількість бюджетних місць (синя зона) залишалася відносно стабільною або навіть зменшувалася, що свідчить про суттєві зміни у виборі та можливостях абітурієнтів в умовах воєнного стану.

Ця стовпчаста діаграма показує процентне співвідношення студентів, зарахованих на бюджет (синя зона) та контракт (червона зона) у період з 2020 по 2024 рік. Саме так змінилася структура фінансування навчання: якщо у 2020-2021 роках частка контрактників становила близько 60%, то після 2021 року відбулося різке зростання. У 2023 році частка студентів, що навчаються за кошти фізичних/юридичних осіб, сягнула пікового значення у 73.3%, що свідчить про суттєвий зсув у виборі форм навчання та домінування платної освіти серед абітурієнтів останніх років.

Стовпчаста діаграма розподілу витрат демонструє структуру (у відсотках) домогосподарств України за період з 2010 по 2021 рік. Витрати на "Продукти харчування" (темно-рожева зона) є домінуючими та стабільно становлять близько 50% усіх сукупних витрат домогосподарств протягом усього досліджуваного періоду. Незважаючи на початок війни у 2014 році (позначено пунктирною лінією) та суттєве зростання номінальних середніх витрат (з 3073 грн у 2010 до 11243 грн у 2021), відносна структура споживання майже не змінилася. Такі категорії, як "Житло та комунальні послуги", "Транспорт" та "Одяг та взуття" складають наступні за величиною частки, тоді як витрати на "Освіту" та "Відпочинок і культуру" залишаються стабільно незначними.

Згідно з цим графіком, "Освіта" (потік жовтого кольору внизу праворуч) є однією з найменших статей витрат домогосподарств. Візуально це представлено найтоншим потоком на боці "витрат". У 2021 році середньостатистичне домогосподарство витрачало на освітні послуги дуже незначну частку свого бюджету, суттєво меншу, ніж на продукти харчування, комунальні послуги, транспорт чи навіть заощадження.

Висновки

Війна суттєво змінила реалії вступників в Україні. Регіональна структура студентства показує чітку залежність від безпекової ситуації: найбільші освітні центри, Київ і Львівська область, залишаються головними осередками студентства, тоді як регіони на лінії фронту втрачають молодь через міграцію. Водночас у віковій та гендерній структурі студентства спостерігається зростання кількості чоловіків віком 25+ та зменшення частки молоді 17–21 року. Галузева популярність також зміщується: з одного боку, певні галузі залишаються стабільними; з іншого – зростає інтерес до соціальних наук, архітектури й будівництва, що пов'язано з новими запитами суспільства та умовами війни.

Не менш показовими є фінансові зміни у вищій освіті. Після 2021 року спостерігається зростання частки контрактної форми навчання, що досягає піку у 2023 році – понад 70% вступників навчаються за власні кошти, і свідчить про зростання індивідуального попиту на освіту. Однак аналіз витрат домогосподарств демонструє, що освіта залишається однією з найменших статей бюджету, тоді як витрати на харчування та базові потреби переважають.

Сукупно всі ці процеси показують, що війна не лише змінила попит на освіту, а й перетворила її на механізм адаптації та виживання українців у нових реаліях.